Про те, що його визнали найкращим оперативним працівником прикарпатської міліції, старший оперуповноважений в особливо важливих справах управління карного розшуку Юрій Шевчук дізнався на щотижневій оперативній нараді УМВС. Майор міліції, якому напередодні зателефонував черговий управління й попередив, щоб той обов’язково був на нараді, готувався до звіту. А тут такий приємний сюрприз...

Юрій Шевчук народився 9 травня 1978 року в Івано-Франківську. Спочатку вчився в обласному центрі, а закінчив середню школу в селі Ямниці. Його тато працював заступником генерального директора виробничого об’єднання «Прикарпатліс», а тому часто брав з собою сина у рейди, які проводилися спільно з міліцією з метою виявлення браконьєрів. Тож ще школярем Юрко познайомився з багатьма міліціонерами, з якими згодом йому довелося разом працювати. Зокрема, з керівником дозвільної системи УМВС Володимиром Березовським, на жаль, уже покійним.

Хлопець змалку звик до вогнепальної зброї. В школі займався легкою атлетикою та боротьбою самбо, мав спортивні розряди, тому без проблем склав іспит з фізичної підготовки при вступі до Івано-Франківського училища міліції. Серед навчальних предметів йому подобалися кримінологія та кримінальний процес. Після занять він часто заходив до викладача Володимира Панова, цікавився зброєю, криміналістичними дослідженнями. Мав інтерес і до оперативно-розшукової роботи, часто заcиджувався в спеціальній бібліотеці.

і хоча Юрій виявив бажання працювати оперативником карного розшуку, його призначили дільничним інспектором у Богородчани. Перші два місяці працював разом із старшим дільничним ігорем Янівим, який обслуговував приміські села. А потім начальник райвідділу ігор Соболевський, побачивши, що новачок справляється з роботою, залишив його одного в місті.

Період роботи в карному розшуку Богородчанського райвідділу розтягнувся майже на сім років. Там отримав одну з перших відомчих відзнак — «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку»  II ступеня. Юрій Шевчук відзначився у викритті злочинної групи, яка займалася грабунками перехожих. Злочинці під’їжджали на таксі до добротно одягненої людини, били її по голові, забирали шкіряну куртку, гроші, мобільний телефон. Таким чином у Богородчанах і Тисменицькому районі вони напали на 12 перехожих. Одного з них пограбували біля приміщенняѕ районного суду.

Оперативник залишається ним і після роботи, навіть на дозвіллі не забуває про службу. Якось Ю. Шевчук був на весіллі у родичів і познайомився з молодим чоловіком. У розмові той розповів про жителя селища Лисця, який останнім часом здав на продаж кілька ношених шкіряних курток. Юрія ці слова зацікавили. Він вивідав, що продавець курток має коханку в селі Нивочині. Пізно ввечері в це село службовим УАЗом виїхала оперативна група. За вказаною адресою в будинку гуляла компанія, з якої міліціонери «висмикнули» потрібного чоловіка. Він зізнався у вчиненні грабунків. Згодом оперативники затримали двох його спільників, у тому числі таксиста.

2007 року Шевчука як перспективного оперативника перевели в управління карного розшуку УМВС, але попрацював там недовго, бо тодішній керівник Богородчанського райвідділу Володимир Лемчак запропонував йому посаду начальника карного розшуку. Юрій повернувся в Богородчани, а з вересня 2008-го працює старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах УКР УМВС. Веде напрям роботи з розкриття розбоїв і грабунків. Він «відпрацьовував» особливо небезпечну групу, яку недавно засудили за бандитизм. Злочинці нападали в Косівському районі на осіб, які перед тим продали земельну ділянку й мали вдома значні кошти. Для залякування жертв бандити застосовували вогнепальну зброю. Працівники міліції ретельно проаналізували низку нерозкритих розбоїв і звернули увагу на те, що в кількох випадках посередником між продавцями та покупцями була одна й та ж особа.

Підозрюваного затримали, а потім встановили особи інших учасників нападів.
«В організатора банди вилучили обріз мисливської рушниці, — розповідає Юрій Шевчук. — За висновком експертів, цю зброю було застосовано під час одного нападу. Але не було інших основних речових доказів — пістолетів, з якими бандити йшли на справу. Виявилося, що їх переховували в осіб, які не були на розбоях. Нам вдалося схилити до співпраці одного з членів зграї. Бандит повідомив спільникам по телефону, що начебто потрібна зброя для чергового розбою. Мовляв, приїдуть люди, їм передайте. На «стрілку» виїхали я і Віктор Керкуш, який нині працює першим заступником начальника Калуського міськвідділу. Нічого не підозрюючи, зловмисники передали нам маски і два пістолети чеського виробництва. Їх затримали, а недавно у Верховині завершився судовий процес над цією бандою. Семеро її учасників дістали тривалі строки ув’язнення».

Юрія Шевчука визнали найкращим оперативником за розкриття недавніх розбійних нападів у Рогатині та в Городенківському районі. А перед цим він отримав відзнаку МВС України «Закон і честь». Безвиїзно працював у Рогатині два з половиною тижні. Стільки ж — у Городенці.

«Більше часу проводжу у відрядженнях, особливо за межами області, — продовжує Юрій Шевчук. — Київ, Хмельницький, Маріуполь, Суми, Тернопіль — це далеко не повний перелік міст, у яких довелося побувати цього року в службових справах. Дружина до моєї відсутності вдома звикла, вона знала, за кого виходить заміж. Познайомився зі Світланою на другому році служби в селі Старих Богородчанах, де на Великдень охороняв громадський порядок. Нашому синові Юркові — десять років, а донечці Вероніці — три. Цього року пішла в дитячий садок. Малий надіває мій кашкет на голову і каже, що хоче бути міліціонером. На дитячий ранок йому пошили з моєї форменої сорочки міліцейську форму. Недавно з дружиною та сином брали участь у змаганнях «Тато, мама і я — у нас спортивна сім’я», які організували в УМВС, й посіли третє місце».

На моє запитання, чи часто виникають екстремальні ситуації, коли доводиться ризикувати собою, Юрій Шевчук каже, що кожного затримання може статися щось несподіване. Ніхто не знає, чи має злочинець вогнепальну зброю або ніж. Тому працівники карного розшуку виїжджають на спецоперації в бронежилетах, інколи беруть автоматичну зброю, якщо того вимагає ситуація. Начальник УКР підполковник міліції ігор Баб’юк проводить інструктаж з групою й особисто керує нею на місці події. Карний розшук — як одна сім’я. Один одного підстраховують, підтримують. Відчуття плеча товариша тут, як ніде інде, дуже актуальне.
Юрій Шевчук каже, що бачить себе тільки в карному розшуку, хоча були пропозиції працювати першим заступником начальника райвідділу. Та й має вже право на пенсійне забезпечення, попри те, що йому всього 32 роки. За останній час в управлінні карного розшуку пішли на пенсію практично всі, хто мав вислугу. Юрій спілкується з новоспеченими відставниками і каже, що для колишніх міліціонерів влаштуватися на гідну роботу — справа нелегка. В підрозділах безпеки банківських установ вже давно немає вакансій, залишається працювати таксистом чи охоронцем або їхати за кордон.
Заступник начальника УКР УМВС майор міліції Андрій Гошовський розповідає про Юрія Шевчука як про досвідченого оперативника, надійного товариша: «Юрій Володимирович знає, як з ким розмовляти. А це приходить із досвідом. Користується повагою в колективі, авторитетом. Молоді працівники до нього тягнуться».

Андрій Йосипович оповів про випадок, який якнайкраще характеризує його підлеглого. «Одного разу ми виїхали до Львова на затримання квартирного злодія, такого собі Понича. «Спеціаліст» вищої кваліфікації, таких ще треба пошукати у злочинному світі: дуже хитрий і обережний. Каже, що має «чуйку» на гроші і міліціонерів. Йому досить проникнути у чужу квартиру, як відразу визначає місце, де шукати кошти. Так само й не підводить його інтуїція щодо міліціонерів. Як група не маскувалася, а Понич якимось шостим відчуттям щось запідозрив і кинувся навтьоки. Юрій Шевчук біг за ним людними львівськими вулицями з кілометр, але таки наздогнав і скрутив.

Якщо плануємо операцію, то Юрій Володимирович — обов’язково в групі затримання. То тільки на перший погляд здається, що криміногенна ситуація стабілізувалася. Деякі молоді люди хочуть все й одразу: машину, гроші на дорогий одяг, розваги. І без вагань наважуються на злочин. Що тепер погано — у фільмах розкривають нюанси міліцейської роботи. Злочинці стали дуже хитрі й винахідливі, але рано чи пізно кожен помиляється. І ми робимо помилки, але стараємося вже наступного разу не наступати на ці граблі...»