Реформування сьогодні потребує багато галузей життєдіяльності українського суспільства, а охорона здоров’я — чи не найбільше. Адже ця галузь дійшла до нас у майже незмінному ще з радянських часів вигляді.  Ми вже давно хіба що з посмішкою сприймаємо ту статтю Конституції України, яка декларує безплатну медичну допомогу для населення.

Що з цього приводу думає новий міністр охорони здоров’я — відомий в Україні дитячий хірург-кардіолог Ілля ЄМЕЦЬ? Уважно прислухалася до слів столичного гостя переповнена зала Івано-Франківського обласного академічного муздрамтеатру ім. І. Франка. Були тут голови райдержадміністрацій та районних рад, міські голови, їх заступники з гуманітарних питань, головні лікарі обласних лікувальних закладів, центральних районних, міських, дільничних, номерних лікарень, амбулаторій загальної практики — сімейної медицини, депутати-медики обласної ради і т. д. Бо зміст розмови, що відбулася на розширеному засіданні колегії головного управління охорони здоров’я ОДА, вийшов далеко за рамки традиційного підбиття підсумків діяльності цієї галузі за минулий рік та визначення завдань на перспективу, а стосувався пріоритетів і напрямів проголошеного у державі реформування медицини, діяльної участі в ньому як самих медиків, так і владних структур.

Окреслюючи ці пріоритети, І. Ємець відразу обмовився:

— Взагалі-то, підтримуючи обома руками необхідність кардинальних змін у вітчизняній охороні здоров’я, я не хотів би, щоб у поняття «реформа» хтось вкладав заклик рубати з плеча і тим самим піддавав загрозі руйнування матеріальний і кадровий потенціал галузі, що складався впродовж десятиліть. Я — за еволюційний шлях реформування нашої медицини. І ще, якщо провести аналогію з практикою роботи хірургів, котрим щодня доводиться оперувати пацієнтів, зазначу: чинить зло той, хто береться за операцію, не знаючи, чим вона закінчиться. Бо треба завжди бути налаштованим на успішний її результат, а задля цього наперед чітко планувати свої дії. Аби задумане реформування української медицини принесло нам успіх, воно передусім повинно мати системний характер, охоплювати всю галузь.

Починати ж маємо з того, на що не потрібно затрачати ні копійки грошей, — починати кожен медик повинен із самого себе, здійснюючи реформу у відносинах на рівні лікар-пацієнт. Скажу прямо: тих, хто по-хамськи ставиться до хворих, гнатимемо з медицини. Відповідальність за долю хворих, які звертаються до медиків по допомогу, має починатися із завідувача фельдшерсько-акушерського пункту і закінчуватись начальником обласного управління охорони здоров’я. Я — за оновлення кадрів, зокрема тих головних спеціалістів лікувальних закладів, котрі неспроможні забезпечити їх діяльність згідно з сучасними вимогами.

Реформування галузі передбачає зміну принципу її фінансування: кошти з Державного бюджету виділятимуть не з розрахунку на утримання одного ліжко-місця в лікарні, як було дотепер, а на надання медичних послуг пацієнтам, на утримання такого штату медпрацівників, який би відповідав саме обсягу надання цих послуг, а не кількості ліжок у лікарні. Бо такий принцип діє в усьому цивілізованому світі...

Серед основних напрямів реформування медицини І. Ємець назвав створення центрів екстреної та швидкої медичної допомоги, котра в тих же розвинених країнах функціонує як окрема структурна одиниця. Треба значно підвищити рівень надання невідкладної кваліфікованої допомоги пацієнтам на дошпитальному етапі. Це не під силу, скажімо, відділенням швидкої допомоги районних та міських лікарень, машини яких обслуговують виклики здебільшого хронічних хворих.

МОЗ посилить увагу до того, як працює первинна медико-санітарна ланка охорони здоров’я, сприятиме зміцненню її матеріально-технічної бази. Бо й сам і. Ємець, як він сказав, за два з половиною місяці перебування біля керма міністерства мав нагоду під час поїздок у регіони переконатися в низькій якості надання первинної допомоги хворим, особливо в сільській місцевості.

Доповідач — перший заступник начальника головного управління охорони здоров’я ОДА (в ході засідання колегії він почув про своє призначення начальником управління) Микола ОЛІНІЙЧУК так охарактеризував основні напрями реформування прикарпатської медицини:

— Йдеться не про закриття лікарень у районах, про яке тепер стільки балачок, а про перепрофілювання номерних, дільничних лікарень з тим, щоб вивільнені кошти використати на поліпшення технічного оснащення закладів вторинного рівня — ЦРЛ: тоді там зможуть ефективніше лікувати хворих. Адже маємо в середньому по області 79 лікарняних ліжок на 10 тисяч населення, тоді як по Україні цей показник становить 61 ліжко. Водночас у гірських районах краю ми навіть розширимо мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, зважаючи на те, що жителям тамтешніх сіл складніше, ніж тим, хто живе на рівнині, добиратися до райцентру.

За словами М. Олінійчука, на сьогодні в закладах первинної ланки прикарпатської медицини аж 80 вакансій. Про те, щоб вони були заповнені, мали б подбати й сільські ради, а саме відремонтувати невикористовувані житлові приміщення для молодих спеціалістів-медиків.

М. Олінійчук поінформував про плани запровадити цільові профілактичні огляди жителів населених пунктів, які дозволять виявляти на ранніх стадіях небезпечні недуги, бо нині часто люди звертаються до лікаря вже із запущеними хронічними їх формами. Половина сільських лікарських амбулаторій не має автомобілів для виїздів до хворих. Лікувально-профілактичним закладам краю потрібні сучасні рентгенапарати, ендоскопи, апарати УЗД, недавно створеному обласному територіальному центрові екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — реанімобілі... 

Голова облдержадміністрації Михайло  ВИШИВАНЮК своєю чергою спростував поширювані деким чутки:

— Це спекуляції навколо реформування медицини в області. Жодної з ЦРЛ ніхто не збирається закривати. Навпаки, будемо їх технічно переоснащувати — з цією метою ми й проголосили 2011-й роком медицини на Прикарпатті. Кошти для здійснення цього задуму закладено в обласному бюджеті, акумулюють їх райдержадміністрації та районні ради. Маємо надію, що фінансування закупівлі нового медичного, зокрема діагностичного, обладнання для прикарпатських лікарень буде доповнено ще й грошима з Держбюджету.

Цілком підтримуючи в цьому плані міністра, хотів би до тих лікарів, хто забуває клятву Гіппократа, звернутися такими словами: «Будь у першу чергу людиною!». На жаль, є в області прикрі випадки, коли через халатність, байдужість окремих медпрацівників навіть помирають хворі. З другого боку, всі лікарі повинні працювати над підвищенням свого фахового рівня, а стимулювати їх до цього має кваліфікаційна комісія. Ми готові за рахунок обласного бюджету направляти прикарпатських медиків на стажування і в найкращі клініки світу. Бо розуміємо, що, скажімо, новітня медична апаратура, яка вже надійшла і ще надійде лікувальним закладам, буде мертва, якщо не матимемо висококваліфікованих спеціалістів для її обслуговування...

Голова ОДА також нагадав присутнім про необхідність виконання його спільного з головою обласної ради О. Сичем розпорядження, яким передбачено, щоб у штаті кожної загальноосвітньої школи краю був лікар або принаймні медсестра.

Голова обласної ради Олександр СИЧ, виступаючи на засіданні колегії, образно сказав:

— Те, що я тут почув, — ціле море медичної проблематики. Пливучи в цьому морі, побачити б, де земляѕ Медицина — чи не найбільш «законсервована» галузь в Україні, і, звісна річ, далеко не просто буде, задекларувавши її реформування, домогтися в ній позитивних змін на практиці. Запровадити б на перших порах бодай соціальний мінімум надання хворому безоплатних медичних послуг, який гарантувала б держава. Причиною поширеної нині серед медиків «епідемії поборів» є низька їхня зарплата, яку уряд мав би значно підвищити, якщо хоче позбутися цього негативного суспільного явища. Треба вдосконалити на державному рівні фінансування охорони здоров’я — виділяти кошти для того чи іншого району залежно не від числа лікувальних закладів, а від кількості населення в ньому. Реклама ліків через ЗМІ — то, як на мене, велике зло, яке завдають суспільству ділки фармацевтичного бізнесу. Вважаю, що доцільно відновити квоту для вступників до медуніверситетів із сільської місцевості з тим, щоб юнаки і дівчата поверталися туди працювати...

Цю пропозицію підтримав народний депутат України Василь Чуднов, сам уродженець гірського села. На його думку, варто також відновити будівництво в селах гуртожитків для молодих спеціалістів, надавати їм пільги в оплаті комунальних послуг.

Саме через відсутність належної інфраструктури для молодих лікарів, переконаний в. о ректора Івано-Франківського національного медичного університету Любомир ГЛУШКО, з підготовлених у їхньому ВНЗ більш як 550 лікарів загальної практики — сімейної медицини на сьогодні за здобутим фахом працює менше половини. Лише 40% лікарів сільських амбулаторій проживає в селах — більшість щодня доїжджає на роботу з міст. Л. Глушко вважає, що в державі наразі немає системи у підготовці спеціалістів екстреної медичної допомоги, потрібно також суттєво змінити систему післядипломної освіти лікарів. Він наголосив на необхідності проводити в школах превентивні медогляди учнів (зокрема з огляду на йододефіцит, від якого потерпає населення Прикарпаття), відкрити в кожній школі стоматологічний кабінет.

На думку професора цього ж ВНЗ Василя ПОПОВИЧА, чимало сучасного діагностичного обладнання в обласних лікувальних закладах використовується неефективно. Та й про медуніверситетську клініку в краї знають ще недостатньо. Тим часом вона могла би повніше й ефективніше слугувати для лікування прикарпатців.

Головного державного санітарного лікаря області Михайла ЯВОРСЬКОГО турбує незадовільне кадрове забезпечення їхньої служби. Він запропонував, щоб у місцевому медуніверситеті готували і спеціалістів медико-профілактичного напряму. Давно треба оновити обладнання районних санепідстанцій, зокрема мікроскопи 40-річної давності, дезінфекційні камери, придбані більше двох десятків років тому.

Директор Івано-Франківського базового медичного коледжу Володимир СТАСЮК вважає, що в медуніверситеті доцільно готувати і медсестер-магістрів. Можна зекономити чимало коштів на утримання лікарень, створивши там відділення денного перебування пацієнтів. А для них самих знизився б тягар фінансових витрат на медикаменти, якби лікувальні заклади мали свої аптечні підрозділи, в містах працювали муніципальні аптеки. Пора б уже поширити й на нашу область практику діяльності благодійних кас як прообразу страхової медицини, яка добре зарекомендувала себе на Житомирщині.

Кадрову проблему порушив і головний лікар обласної дитячої клінічної лікарні Радислав КОТУРБАШ. Він вважає, що область втратила 10% педіатрів через непродумане перепрофілювання їхніх посад на лікарів загальної практики — сімейної медицини. Як відрадний момент Р. Котурбаш відзначив те, що, попри збільшення серед новонароджених маловагових і глибоко недоношених дітей, показник смертності малюків на Івано-Франківщині знизився порівняно з 1991 роком на 58% (в Україні — на 40%). В той же час область повинна мати повноцінну медико-генетичну лабораторію, де могли б отримати вичерпну консультацію батьки перед заведенням потомства, вагітні жінки. Так само назріла необхідність створити на базі ОДКЛ Західноукраїнський центр з ретинопатії, адже лише в нашому регіоні потребують таких операцій щороку в середньому 130 дітей. Головний лікар ОДКЛ сподівається, що в їхньому закладі, як і обіцяло керівництво області, нинішнього року буде відкрито відділення дитячої онкопатології.

І всі медики, безперечно, сподіваються (як, звісно ж, і ми, їхні пацієнти), що реформи в галузі охорони здоров’я, котра, як сказав ілля Ємець, є чутливим індикатором до змін, не буде «забалакано», а декларації й добрі наміри таки перейдуть у площину конкретних справ. Бо від того, як почувається й функціонує медицина, залежить здоров’я нації, а отже, і її майбутнє.