На п’ять днів село Уніж Городенківського району перетворилося на столицю мистецтва — концептуального, традиційного й експериментального, адже там відбувався міжнародний фестиваль «Арт-поле». На дев’ятий числом фест символічно запросили митців з дев’яти країн світу. Тож відвідувачами мистецького свята були не лише українці. Загалом на «Арт-полі» побувало до чотирьох тисяч гостей. Упродовж цих днів співали, танцювали, навчалися нового і, звісно, творили.

Початок і продовження

Для більшості прихильників фестивального життя звістка про те, що «Арт-поле-2011» відбудеться на Івано-Франківщині була надзвичайно радісною, адже вони ніяк не могли забути про перші фести, що тоді проходили в карпатському селі Шешорах під однойменною назвою. Цього разу в Унежі було не гірше. Адже ця благодатна територія якнайкраще підходить саме для таких подій. Як зазначив Влад Кириченко, директор мистецької агенції «Наш формат» та ідейний натхненник фестивалів, що проходили раніше в Унежі, це найкращий open-air-майданчик України, з чим важко не погодитися. Організатори «Арт-поля» запевнили, що протягом року майданчик «Уніж» розвиватиметься, адже тут так багато залишків минулого, що можуть мати продовження у майбутньому. Перетворювати минуле на майбутнє вже розпочали — затишні мистецькі кав’ярні цього року облаштували на закинутій фермі.

«Тут дуже вдала локація, яка пасує до фестивалю. Ми вирішили, що наступного року він теж відбудеться в Унежі. Тут багато зроблено, наразі маємо стадію ремонту, але якщо продовжити почате, то надалі побут буде ще краще організований», — наголосила керівник проектів «Арт-поля» Мирослава Ганюшкина.

Яблуневі будні 

Майже всі відвідувачі фестивалю і навіть запрошені гості проживали в наметовому містечку, розташованому в яблуневому саду. Його, до речі, одного фестивального дня організовано обновили — висадили дерева, щоб і через кілька років їх було не менше. Крім того, «спальний район», як часом називали наметове містечко, був недалеко від Дністра, тому ранішні, обідні та вечірні купання теж стали однією з розваг фесту.

Фестивальне життя тривало цілодобово, вечірні концерти, яких очікували найбільше, не були завершальним акордом дня, хоча й закінчувалися далеко за північ. Після них на вибір було ще кілька імпрез: можна було просто погрітись біля вогнища та послухати гру на різноманітних інструментах своїх друзів або ж потрапити на акустичний концерт відомих музикантів. Погодьтеся, зустріти сонце в супроводі білоруського тріо «PortMone» — незабутньо і казково. Та, навіть уже повертаючись додому десь під ранок, какофонія звуків, музики і співів ще довго не розсіювалася поміж дерев у вранішній імлі.

Творчі майстерні були не лише традиційними, як-от гончарство, ковальство, виготовлення сирних коників... На гойдалці перед головною сценою щодня відбувалися навчання-репетиції хору «Як Умієм Оркестра» під керівництвом Яреми Стецика. А все, чого непрофесійні співаки навчилися, продемонстрували останнього дня зі сцени. Скажу відверто: традиційним хором його не назвеш, та це й добре, адже справді оригінальна ідея та вдале її виконання змусили глядачів відповідати щирими оплесками.

інша майстерня, від польського аматорського гурту «Паприкалаба», навчала всіх охочих грати на інструментах, зроблених з овочів: кабачків, кавунів, баклажанів, капусти, моркви... Вони теж з великої сцени продемонстрували майстерність не лише гри на цих цікавих інструментах, а й виконання пісень івано-франківської «Перкалаби».

Перетворення автентики

Надзвичайно оригінальний та пізнавальний майстер-клас дав київський гурт «ДахаБраха» під назвою «Перетворення автентичної пісні в пісні «ДахиБрахи». Учасники гурту без застережень не лише розповіли про свій творчий метод, а й продемонстрували його. Вийшов акустичний міні-концерт.

Музику «ДахиБрахи» важко порівнювати з іншими гуртами чи якось характеризувати, адже переклад назви гурту зі староукраїнської означає давати і брати. Все просто: вони беруть українську автентику, а віддають її уже перетворену — цікаву й оригінальну. Учасник гурту Марко Галаневич розповів про експерименти «ДахиБрахи» з етнічною музикою та принцип їхньої творчості:
— Те, що ми робимо, треба говорити чесно й відверто, не всі сприйняли однозначно як позитивне явище в культурі і в музиці. Тому, що багато справжніх фольклористів, дослідників фольклору вважали і вважають, що етнічну автентичну музику краще не псувати, а важливо її донести такою, як її записали у бабусь. Ми з цим не сперечаємось і вважаємо, що надзвичайно важлива робота справжніх етнологів — зберегти той пласт культури, якого тепер уже майже немає. З кожним роком людей — справжніх носіїв етнічної музичної традиції стає все менше, це світовий процес. І чим більше цивілізація йде в села, тим менше  етнічної музики зберігається. І якраз роль етнологів дуже важлива в цьому плані. Ми разом з тим пішли трохи далі — думаємо, що зберегти — це одне, але важливо, щоб воно стало підррунтям і базою для розвитку культури. Так, як Параджанов зняв фільм «Тіні забутих предків» з етнічними мотивами, так і ми теж намагаємося охопити етніку дуже серйозно і глибоко. Але, безумовно, ми привносимо якісь зміни, бо власне творчість — це зміни, експеримент, а не відтворення того, що було.

Говорити про автентику в чистому вигляді, говорити про те, як співали бабусі в 17 років, ми не можемо. Ми можемо лише гіпотетично здогадуватися, як це могло бути. Ми почали з того, що не треба боятися експериментувати. Етнічна музика — це пластичний матеріал, який ми готові змінювати, зміщувати, змішувати і тим самим робити його цікавішим для нас, цікавішим для вас, цікавішим для світу.

Простір музичної тиші

Цього року митці могли спробувати себе і в інших ролях, наприклад, ведучими концертів були фронтмен гурту «Пропала грамота» Павло Нечитайло та письменник Сергій Жадан. Останній з кожним днем усе більше перевтілювався з письменника у ведучого, останнього концертного дня навіть виконав свій вірш «300 китайців» речитативом. Можливо, наступного фестивалю він дебютуватиме в ролі репера?!

Великої уваги заслуговує і сцена. Її дизайном займався учасник тріо «PortMone» Сергій Кравченко. Щодня вона змінювалася і на завершення фестивалю була більш схожою на справжнє пташине гніздо. Крім того, напевно, це чи не єдина фестивальна сцена, на якій не було жодної реклами та різноманітних логотипів. Тому візерунки світла на ній легко й цікаво доповнювали виступи гуртів.
Упродовж п’яти днів на території «Арт-поля» замість тиші повсюди панувала музика. Найбільше її було чути ввечері під час вечірніх концертів. Простір тиші музикою наповнювали такі гурти, як «Wild Marmalade» (Австралія), «Village Kollektiv» (Польща), «Besh’o’droM» (Угорщина), Feloche (Франція), «Dva» (Чехія), українські команди — «Ті, що падають вгору», «Пропала грамота», «КораЛЛі», «Фолькнери», «Перкалаба», «Гайдамаки» тощо.

Івано-франківський гурт «КораЛЛі» не лише розважав публіку своєю музичною творчістю, а й виконував екологічну місію — організував акцію під назвою «Дія Дністрова». Учасники гурту і волонтери розташувалися на чотирьох річках, що впадають у Дністер, і в супроводі трембіт вирушили до фестивального містечка на пластикових дарабах, зроблених з непотребу. Зауважу, що незмінні принципи фесту — роздільне сортування сміття та обмеження у використанні пластику. Тому кілька місцевих кав’ярень принципово не використовували одноразовий посуд.

Як тільки на сцену вийшли «Гайдамаки», публіки побільшало вдвоє, вона відривалася під улюблені пісні гурту як могла. Щоби трохи остудити своїх фанів, наприкінці виступу музиканти вилили на них відро води. І наостанок драйвові композиції змінила «Роса» — пісня, під час виконання другої половини якої фронтмен гурту Олександр Ярмола під акомпанемент власних музикантів мовчки простояв на колінах. На цьому їх виступ не завершився. Адже вдячна публіка вимагала продовження. На біс заспівали драйвову композицію «Братів Гадюкіних», яка не ввійшла до жодного їхнього альбому, — «Гей, іване! Годі спати!».

П’ятого дня музична програма була найцікавішою та найдовшою і тривала до пів четвертої ранку. Спочатку виступили фольклорні колективи — «Наддністрянка» (Уніж), «Перемітка» (с. Лука Городенківського району), «Капела Бай» (гурт із Карпат), «Джезаїр» (Крим). Потім їх змінив австралійський гурт «Wild Marmalade». Цікавинка цієї формації — інструмент діджеріду — найстаріший духовий інструмент світу, зроблений зі стовбура евкаліпта, серцевину якого виїли терміти. Саме його медитативні ритми та горлові звуки змусили танцювати майже всіх.

Найбільше розчарування для багатьох гостей фестивалю — відсутність повноцінного виступу улюбленого гурту «ДахаБраха». Другого фестивального дня вони представили спільну програму з білоруським тріо «PortMone», хоча не всі могли її побачити та послухати, адже більшість гостей прибула таки на вихідні. А ось завершального дня «ДахаБраха» лише доповнила кількагодинний виступ івано-франківського гурту «Перкалаба», виконавши власні пісні в доволі цікавому тандемі. Крім того, їх спільний виступ доповнило вогняне шоу.
Варто зауважити, що до фестивалю активно долучалися місцеві жителі, ще за дня місцеві бабусі приходили подивитися концерт. З їхніх виразів обличчя було зрозуміло, що їм побачене і почуте подобалося.