Хто така Маланка і за що вбивають козу

19 січня для українців завершився різдвяний цикл свят. Про християнське Різдво та Водохреща не знають хіба дуже малі діти, а от про Василія, якого святкуємо 14 січня, і про обов'язкового персонажа цього свята Маланку серед франківчан, на жаль, добре знають лише одиниці.

Щорічний фестиваль «Різдвяні фестини» відбувся на Вічевому майдані минулого четверга, якраз на Василія. «Ми хотіли показати людям увесь цикл Різдвяних свят від Різдва до Водохреща, щоб люди побачили, який тепер вертеп, яка Маланка, чому в'яжуть Василя, які є колядки і щедрівки», - розповідає організатор заходу Василь Олексюк.

Вертеп без чорта

Різдвяний цикл свят представляли 9 колективів з різних районів Прикарпаття, які вибороли право виступати на обласній сцені на творчому конкурсі. Театралізоване дійство про народження Ісусика показав народний вертеп із села Гериня Долинського району. За основу постановки долиняни взяли сценарій класичного українського вертепу, збагативши його порадами й розповідями старожилів з Герині. Родзинкою цього вертепу були костюми.

Як розповіла керівник вертепу Оксана Лаврович, костюми учасники пошили самі, намагаючись наблизити різдвяне дійство до українських реалій. Відтак троє царів у інтерпретації геринчан постали українськими князями Данилом Галицьким, Ярославом Мудрим та Володимиром Великим і були зодягнені відповідно. Козак, четверо пастушків та воїн були вбрані у вишиванки. Були ще цар Ірод, жид, Марко проклятий, ангел та смерть, але, на диво, обійшлося без традиційного чорта. «Нас запросили колядувати у Гошівський монастир і ще до інших церков, а з чортами поріг церкви переступати якось не пасує», - пояснює Оксана Лаврович.

Пустіть до хати погріти п'яти

Маланка до Франківська приїхала із Дубівців Галицького району. Фольклорно-етнографічний колектив «Дубівчанка» колядує і водить Маланку по цілому Прикарпаттю вже майже 30 років. «Колись на селі не було телевізорів і театрів, то люди мусили собі самі театри зробити, аби було весело», - робить здогадки про походження свята учасниця колективу, перебрана на старого діда. «Маланка - то є жінка Василія. А нині Василія», - підказує інша учасниця, яка грає циганку. Сама ж Маланка - високий симпатичний парубок у надто тонких, як на січневий мороз, панчішках, переступає з ноги на ногу і намагається зігрітися, затягуючи у танець зляканих перехожих. Циганка чіпляється до людей з картами, жид розповідає байки, циганчата бігають під ногами, дідух трусить соломою, коза мекає - якась божевільня, словом. А на Василія так і має бути.

З настанням сутінків на Василія по селу ходили ватаги перебраних у різні костюми щедрувальників. Серед ряджених обов'язково мала бути Маланка, яку грав парубок у латаній спідниці, старій хустці, очі і брови підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щоки та вуста смачно фарбовані червоним буряком чи калиною. У руках Маланка зазвичай носила куделю і дуже любила цілуватися з усіма, хто підвернеться, вимащуючи усіх своєю «косметикою».

Підійшовши до вікна, ряджені співали: «Пустіть до хати погріти п'яти! Пустіть до груби погріти зуби! Пустіть до печі погріти плечі!». Приходу ряджених щедрувальників чекали з особливою втіхою і пускали цілу ватагу до хати. Поки щедрувальники співали на честь кожного члена сім'ї, Маланка робила всілякі шкоди: підмітала підлогу навпаки - від порогу до столу, клала взуття на стіл, а тарілки під стіл, намагалася помити глиняні стіни або підбілити долівку тощо. Після прибирання Маланка щось обов'язково крала і просила за річ додатковий викуп.

Секрети Маланки

Поки господарі торгувалися, у сінях починала тупотіти коза і проситися до хати начебто погрітися. Увійшовши до хати, вона спочатку лякала усіх присутніх, а потім під спів щедрувальників відтворювала усе те, про що співається у щедрівці. Під кінець приходили стрільці і стріляли козі у «правеє вушко» чи в «саме сердушко». Коза помирала. Але для чого убивати козу? Коза була символом родючості ниви. Казали, що де коза ходить, там жито родить. Де коза туп-туп, там жита сім куп. Очевидно, смерть кози символізувала зимову смерть рослинності, ниви. А оскільки козу у ритуалі завжди оживляли, намагаючись всіляко розсмішити її, то це оживання кози знаменувало собою оживання ниви й загалом природи навесні.

Хто ж такі Василь і Маланка? Дослідники українських новорічних обрядів вважають, що християнська свята Меланія, день пам'яті якої відзначали в останній день року, замінила давніший образ язичницької богині плодючості Мокош. Саме в Новорічну ніч, коли богиня плодючості виривалася з царства мертвих, а бог рослинності ще не втратив людської подоби, вони можуть вступити у шлюб. А підміняють Маланку для того, щоб обдурити духів з потойбіччя. Від їх священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин та плодючість тварин. Звідси й весілля Василя і Маланки, яке символізує початок Нового року і пробудження природи. Щедрувальники на Василія співають: «З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля й капуста, щоб Ваша дівка була тлуста!»