Батальйон «Івано-Франківськ» поповнюється бійцями. Сьогодні туди йдуть не лише місцеві. До лав прикарпатських добровольців приєднуються хлопці з Донецька та Києва. Бійці з батальйону «Шахтарськ», що також пройшли через пекло Іловайська, вже два тижні тренуються на полігоні у Старому Лисці.

Олег і Тимофій – 21-річні хлопці. Жоден не служив у армії. Раніше відкупилися. Але прийшов час, коли юнаки добровільно кинулись у вир війни.

Олег із Донецька. Справжнє ім’я не називає. На то є причина – батьки хлопця не знають, що син воює. Для них у Олега є своя версія – працює у Дніпропетровську. Як опинився у Івано-Франківську? Все починалося з мітингів за єдину Україну у рідному місті. Олег брав активну участь в їх організації, 3 березня, 5 березня – мітинги пройшли мирно. А ось 13 число для Донецька дійсно стало нещасливим. Тоді у бійці на площі Леніна спершу побили, а потім зарізали товариша Олега Дмитра Чернявського, керівника прес-служби донецької «Свободи».

Це була перша смерть, яку Олег бачив на власні очі. «Навіть після смерті Діми ми намагалися владнати ситуацію мирним шляхом, – каже Олег. – Ми таємно зустрічалися з опонентами, намагалися домовитись, але потім зрозуміли, що з цього нічого не вийде».

А коли в місто заїхала «стрілковська банда», довелося тікати, бо на хлопців влаштували полювання. Олег поїхав до Києва. Хотів вступити у батальйон «Дніпро-1». Не взяли, бо не мав військового досвіду. Направили у батальйон «Шахтарськ» – туди беруть усіх.

Саме там Олег познайомився з Тимофієм. Хлопець – киянин. Ім’я також не справжнє. Свого часу був на Майдані. Спочатку як спостерігач, а потім, каже, не зміг на те просто дивитися. Пішов у самооборону Майдану. Дали будівельну каску, палицю – ніжку від стола – і сказали: «Охороняй барикаду біля метро». Простояв там недовго. Юнацька цікавість затягла Тимофія до лав Правого сектора. І там не всидів – опинився у батальйоні «Шахтарськ».

Хлопців у батальйоні тренували, принаймні вчили тримати зброю в руках. Перевіряли на витривалість. Часу на більше не було. Відправили в зону АТО. Військовій справі вони вчилися вже прямо в бою. Були у Пісках, Докучаєвську, Волновасі, Мар’їнці, Красногорівці. Кажуть, було страшно. Але траплялися й різні цікаві ситуації.

«У Пісках ми повинні були зачистити місто від бойовиків, – розповідає Олег. – Із завданням впоралися. Навіть більше – почали наступ на блокпост сепаратистів перед в’їздом у Донецьк і зайшли у саме місто. А далі у нас закінчилися боєприпаси, бо для першої операції мали лише 120 набоїв».

Уроки виживання хлопці пройшли під Іловайськом.

«На штурм одного з найсильніших укріпрайонів бойовиків, а це система тунелів та окопів, зверху закладених бетонними плитами, нам дали дві гармати «Рапіра» і дві БМП, – говорить Олег. – Одна гармата «Рапіра» зробила один постріл і зламалася. Іншу взагалі заклинило. Тож як можна було штурмувати укріпрайон зі стрілецькою зброєю?!».

Йшов мінометний обстріл, сипалися «Гради», а батальйону «Шахтарськ» дали наказ заходити в місто і там рити собі окопи. Боєкомплект закінчився, з їжі також нічого не лишилося. Але наказ є наказ.

Стикалися віч-на-віч з ворогом, коли брали у полон.

«На той час донеччан серед них було мало, – каже Олег, – а якщо й були одиниці, то це представники з неблагополучних верств населення. З нами переважно воюють російські най­манці».

Іловайськ штурмували не раз. На третій спробі Тимофій отримав поранення. Вибуховою хвилею його відкинуло на велику відстань. Контузія. Лише у лікарні мама Тимофія дізналася, що син був у зоні АТО.

З-під Іловайська «Шахтарськ» вивів командир батальйону. Подалися до Франківська. Там були знайомі волонтери деяких бійців. І тепер Олег і Тимофій тренуються у складі батальйону «Івано-Франківськ».

«У нас зараз служать шість чоловіків з «Шахтарська», – каже старший інспектор кадрового забезпечення батальйону «Івано-Франківськ» Роман Мочирняк. – По них уже є накази. Є ще декілька бійців, які проходять спецперевірку. І поки в наказі їх нема, я не вважаю їх бійцями батальйону «Івано-Франківськ».

Олег уже зарахований до лав прикарпатського батальйону, Ти­мофій ще чекає наказу...

Донецькі друзі Олега часто його запитують: «Навіщо тобі це треба?». На що хлопець відповідає: «Якщо я зараз цього не буду робити, то ця біда доповзе до Херсона, Дніпропетровська, навіть до Франківська».

Газета "Репортер"