Цієї осені у місті побільшало людей з темною шкірою. Їх і раніше можна було побачити на вулицях, але тепер їх багато, як ніколи. Справа в тім, що африканських та інших іноземних студентів, що нав­чалися за контрактами у Донецьку та Луганську, відправили продовжувати студії подалі від війни, зокрема й до нашого міста. Тобто, ця молодь – теж вимушені переселенці зі сходу України.

Чорний, як ніч, парубок, у білій напрасованій сорочці стоїть біля ратуші, з «базарного» боку. Озирається навколо, ніби щось чи когось шукає. Проходячи, кажу англійською: «Hi, how are you?». Він так радіє моєму привітанню, що одразу просить про допомогу – йому треба знайти крамницю канцтоварів. Поки шукаємо крамницю, він розповідає, що приїхав два дні тому. Зараз починає купувати потрібні для навчання та життя речі, одяг, взуття. Бо все, що мав з того року, залишив на час канікул у Донецьку. Але там почалася війна.

Та й інших проблем у хлопця вистачає. Перше, що йому сказали в деканаті, коли він прибув, що місця для нього нема. Але потім друг розповів: якщо укласти договір із посередником, заплатити 500 доларів, то місце знайдеться.

Інший день, інше місце, інші африканські студенти. Теж виявилися з Донецька. Одразу поділились клопотами, що квартиру знайти дуже тяжко – цьогоріч на ринку оренди підвищений попит. Спитав, як їм ставлення франківців. Кажуть, що в принципі окей, у Донецьку було гірше. Скаржаться тільки на мовний бар’єр: на cході дехто з них освоїв російську, але тут у нас на російську відповідають українською, а їм, аби хоч трохи вив­чити українську, потрібен час. На англійську, яку африканці знають на доброму рівні, переважна більшість франківців їм відповідає замкненими вустами і здивованим поглядом.

Але ж серед нас є люди, які розмовляють англійською чи російською! Це було б дуже по-людськи, якби ми проявили трошки розуміння і дружності до вимушених переселенців з Африки. Сказати їм «Привіт!», спитати, чи потрібна якась допомога. Показати, де в нас добра кава, а де смачні вареники. Ці люди – не чужинці, а наші нові сусіди. Вони живуть тут по п’ять-шість років. Вони не просять у нас грошей чи їсти, не вчать нас жити. Вони скромно живуть, старанно вчаться і вкладають свою валюту в нашу місцеву економіку.

Африканських переселенців зі cходу багато, можливо, аж до тисячі. Поки що наше місто для них прохолодне й непривітне. А хотілося б, аби воно було для них теплим. Усміхніться і скажіть «How are you?» наступного разу, коли побачите їх на вулиці.

Віктор Загреба,
член команди середовища «Тепле місто»

Від редакції

Середовище «Тепле місто» – це громадська ініціатива, започаткована у Франківську цього року. Вона зібрала креативних, активних і небайдужих людей, які хочуть перетворити Івано-Франківськ у прогресивне сучасне тепле місто з теплими людьми.

Газета "Репортер"