Україна – одна з найбільших постачальниць робочої сили в країни Європи. Але серед заробітчан чимало нелегалів. А серед нелегалів – рабів у буквальному розумінні цього слова. Трапляється рабство – примусове використання та торгівля безправними людьми і всередині самої України. Але 60% усіх зафіксованих серед українців випадків сталися у Росії.

Міжнародна організація з міграції коли говорить про постраждалих від торгівлі людьми українців, оперує цифрою 120 тисяч – саме стількох за період із 1991 до 2014 роки офіційно визнано такими, що перебували у рабстві. І цифра ця збільшуватиметься, бо суспільство в Україні проблеми не помічає. «Невидимі» – так назвали виставку-інсталяцію, яку на тему сучасного рабства 15 січня відкрили в Івано-Франківську. 

120 фігур-людських силуетів розмістилися у сквері Міцкевича в самому центрі міста. На декотрих з них написані реальні історії людей, які пережили рабство.

Говорити про потенційну небезпеку, застерігати людей не повторяти чужих помилок пропонують в Представництві Міжнародної організації з Міграції в Україні (МОМ), яка спільно з БФ "Карітас" та місцевою облдержадміністрацією організували експозицію.

"В нас є рекомендації для людей, які мають намір виїжджати за кордон, – розповідає представник МОМ Катерина Арданьян. – До того ж, діє гаряча лінія за номером 527, дзвінки на яку безплатні. Нині надається близько ста консультацій в день. Там можна проконсультуватися перед виїздом за кордон, отримати поради щодо підписання трудової угоди, перевірці потенційного працедавця. Діє веб-сайт із зібраними порадами та рекомендаціями. Перше, що завжди радимо людям – обов'язково все перевіряти, починаючи від пропозиції роботи, отримання візи, на етапі виїзду з країни. І обов'язково залишати близьким контактні номери телефонів, адресу  і повідомляти їх про зміну місця проживання".

Існує стереотип, що "торгують" якщо не виключно, то переважно жінками. В МОМ це спростовують. Більше того, за останні три роки лідирує торгівля чоловіками (56%). Діти також у категорії ризику. Їх змушують жебракувати, вступати у статеві зносини, позувати для порнографії.  «Віковий ценз відсутній. Навіть дитина трьохрічного віку може стати жертвою торгівлі людьми», – каже представник МОМ в Україні Ольга Стрельцова.

Рабовласницька РФ

Якщо скласти рейтинг країн, де процвітає торгівля українцями, безперечне лідерство отримає Російська Федерація – понад 60%. Це стосується як експлуатації чоловіків на будівництві та інших роботах, так і жінок для надання сексуальних послуг.

До Росії можна виїхати без візи, документи там особливо не перевіряють, мова зрозуміла, тому українці добровільно потрапляють в пастку. "Якщо про рабство в Туреччині чи ОАЕ чули і насторожено до цього ставляться, то Росію й досі розглядають як безпечну країну, куди можна поїхати заробити. Експлуатація відбувається і в Польщі, Чеській республіці та деяких інших країнах Європейського Союзу. Процвітає і торгівля людьми всередині країни. Нині зафіксовано понад 60 країн світу, де використовувалися українці", – розповідає Катерина Арданьян.

На все життя...

Цілу низку соматичних та психологічних розладів діагностують фахівці у людей, які перебували у рабстві. Ольга Стрельцова зауважує, за даними фахівців реабілітаційного центру організації в Києві у більшості жертв спостерігається посттравматичний стресовий розлад. Також хвороби шлунково-кишкового тракту, захворювання, які передаються статевим шляхом, травми. Дуже важко після пережитого адаптуються діти. Реабілітація та реінтеграція в суспільство може тривати роками, іноді наслідки та зміни в психіці чи здоров'ї постраждалих незворотні.

Постраждалим від торгівлі людьми держава присвоює відповідний статус і це є підставою для отримання допомоги – медичної, освітньої, з працевлаштування.  Крім того, є можливість отримати одноразову матеріальну допомогу у розмірі прожиткового мінімуму для того, щоб людина могла мінімально задовольними свої першочергові потреби в засобах гігієни, одязі.

Як таке стається

Працівники МОМ навідріз відмовилися показувати обличчя постраждалих чи надавати їхні контакти. Захист особистих даних – одна з передумов співпраці з постраждалими. Проте розповідають те, що вразило самих.

Ольга Стрельцова зауважує, що почуте від постраждалих навіює жах. Виокремлює останні випадки, коли люди зверталися за допомогою. Приміром, історія із життя літньої жінки, яку змушували жебракувати. Вона переходила з місця на місце, та під час чергового міліцейського рейду її таки затримали і доправили у відділок. Після того потрапила в реабілітаційний центр. Їй надали допомогу, присвоїли статус постраждалого від торгівлі людьми. Жінка практично втратила зір і тому за державний кошт їй провели операцію на очі. На разі постраждала знаходиться у центрі для літніх людей в одному із регіонів країни.

Наступну історію розповіла Катерина Арданьян. Шістнадцятирічна дівчина із західної України жила лише з бабусею – батьки давно в розлученні, тато в житті доньки не присутній, а мама поїхала в Італію на заробітки і завела там собі нову сім’ю. Влітку перед поступленням у музичне училище сусідка запропонувала дівчині поїхати до столиці, доглядати за дітлахами у багатій родині. Довго з бабусею це обговорювали, до останнього вагалися, але грошей бракувало, тому дівчина зголосилася. Дітей доглядати не довелося, натомість на кільцевій дорозі Києва обслуговувала чоловіків, каже, що по 10-12 за одну ніч. Після спроби втекти дівчину вивезли в ліс і жорстоко побили. Ні грошей, ні документів при собі не було, тож і звертатися кудись чи намагатися щось вдіяти не було змоги. Втекти допомогли клієнти, купили квиток на автобус. Спочатку подалася до тітки, а далі й до бабусі повернулася.

Історія чоловічого рабства виглядає приблизно так, як у Івана. В чоловіка були кредитні борги, представник колекторської фірми запропонував роботу за кордоном. Обіцяв зарплатню в розмірі 1,5 тисяч доларів за місяць. Іван відразу ж вхопився за можливість і разом з іншими одинадцятьма чоловіками поїхав до Москви. Там у них відразу ж забрали паспорти, буцімто для реєстрації. На вулицю виходити заборонили, а гроші обіцяли після завершення робіт. Попередили, працюватимуть по 16-18 годин на добу. Через три місяці чоловіків перевезли на інший об'єкт, у ліс. Ті почали вимагати зарплату, на що управляючий відповів, він їх купив, вони нелегали, а за будь-яку непокору на них чекає сувора розправа. Мобільного зв'язку у лісі не було, звертатися по допомогу було нікуди. Якось уночі Іван разом зі знайомим намагалися втекти. Їх зловили і жорстоко побили. Через сім місяців виснажливої праці користі з чоловіків не було ніякої. Їх вивезли на вокзал в Москві, дали по сто доларів, відправили додому. Повернувся із хворобами шлунково-кишкового тракту, захворюваннями спини та суглобів.

Таких історій тисячі… Вражають і дитячі, написані на силуетах. Семирічному Петрові разом із сестрами доводилося жебракувати. Мати їх продала людям, з якими пила. Зібрані гроші відразу ж у них забирали, діти їли лише те, що давали люди на вулиці. Дітей часто били, особливо за те, що намагалися поговорити із перехожими. Тривало це доки міліція не забрала їх з вулиці. Нині діти в притулку.

Ірина Федоляк, Zбруч