Той камінь, який приїздив сюди закладати під нові виробництва ще Віктор Ющенко в листопаді 2006 року, і нині стоїть на території ЗАТ «Лукор» і ТОВ «Карпатнафтохім» у Калуші. Його, правда, перемістили трохи далі від місця, де закладали чотири роки тому. А от нові виробництва вже радують око. Видно, що за малим тут справа стала. Як стверджують самі нафтохіміки, невдовзі мають розпочати пусконалагоджувальні роботи на виробництві хлору і каустичної соди мембранним методом.

Нові виробничі перспективи

Журналісти під час так званого дня відчинених дверей у Калуші мали нагоду побачити все на власні очі. Повірте, що нині, коли країна лише виборсується поволі з болота економічної кризи, бачити нові корпуси (калуські хіміки, щоправда, кажуть, що каркаси цих корпусів — старі, нове в них зовнішнє та внутрішнє опорядження й обладнання, а ще — технологія) особливо приємно. Бо це дає надію на роботу, а значить — і на певний достаток працівникам, відрахування до бюджетів і т. д.

Втім, того дня не раз підкреслювали, що передусім важливо навіть не стільки те, що нове виробництво хлору і каустику поліпшить економіку підприємства, знизить енергоспоживання приблизно в півтора раза. Більш важлива екологічна складова цього проекту вартістю 155 мільйонів доларів США. Річ у тому, що через високу собівартість власного виробництва хлору (до 312 доларів США за тонну) вигідніше було привозити хлор з Румунії, де він коштував 233 долари. А це означає, що залізницею курсували б вагони із небезпечною речовиною, які в разі аварії наробили б чимало лиха. Втім, що таке хлор і якої шкоди він може завдати, в Калуші добре пам’ятають. А для безперервного виробничого процесу завжди в ємкостях на території підприємства зберігали близько двох з половиною тисяч тонн хлору. Нова ж технологія дозволяє обійтися без цих «бомб сповільненої дії». Мало того, досить просто відрегулювати виробництво таким чином, щоб виробляти хлору рівно стільки, скільки потрібно у виробництві.

Будівництво нового виробництва здійснюється за проектом і технологією німецької фірми UHDE — давнього партнера калуських хіміків. Після введення його в дію тут вироблятимуть 200 тисяч тонн каустичної соди і 180 тисяч тонн хлору на рік. Аналогів виробництву, на якому працюватимуть 135 осіб, немає не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Термін окупності цього проекту — вісім-дев’ять років.

Ще одним проектом, який нині також на стадії завершення, є будівництво виробництва суспензійного полівінілхлориду. Його планують здати в експлуатацію у листопаді цього року.

Таким чином, на підприємстві розраховують отримати продовження свого технологічного циклу і пропонувати на ринок уже суспензійний ПВХ високої якості, який нині, наприклад, завозять в Україну з Китаю, Туреччини та країн Східної Європи. Його, цей білий порошок, використовують у виробництві будівельних матеріалів — у відомих всім нам металопластикових дверях та вікнах, у виробництві облицювальних матеріалів, скажімо, сайдингу, у виробництві труб, кабелів та у медицині. Тож сфера його застосування дуже широка. Раніше тут виробляли зріджений газ та возили його по всіх усюдах, а нині з тієї причини, що сировина дорога, а готова продукція дешева, підприємство фактично не працювало.

Нові перспективи для розвитку виробництва дає якраз виробництво ПВХ суспензійного. Уже на його основі  до кінця цього року в Калуші планують запустити ще один проект — з виробництва профілів з ПВХ, а крім того, на виробничому майданчику «Лукора» і «Карпатнафтохіма» вже зведено завод з виробництва труб діаметром від 110 до 250 мм. До речі, інвестиції на спорудження виробництва ПВХ-С становлять 234 млн. доларів США. Планова потужність — 300 тисяч тонн готової продукції на рік, а орієнтовний термін окупності — дев’ять років.

Хімія в замкнутому циклі

Після відвідин виробництв та будівельних майданчиків, де сьогодні активно надолужують час, оскільки з будівництвом трохи затримала негода, журналісти мали можливість поспілкуватись з головою правління ЗАТ «Лукор», генеральним директором ТОВ «Карпатнафтохім» Сергієм Чмихаловим.

— Думаю, навряд чи ви знайдете де-небудь ще в Україні щось подібне до цього, — сказав  С. Чмихалов. — Найближчі три-чотири роки такого точно не буде. Бо для того, аби такий проект підняти, потрібно спочатку укласти контракт, попрацювати з постачальниками обладнання, зробити проект. Вся підготовча робота займає не менше двох років. Це до того, як можна розпочинати будівництво. і ще кілька років потрібно буде будувати. Я думаю, що майбутнє й української нафтохімії загалом, і калуської зокрема, пов’язане із пуском цих нових заводів. У листопаді плануємо їх пуск. Думаю, що з
2011-го нарешті розпочнемо працювати ефективно, прибутково, що в останні роки нам не вдавалося. і не лише через фінансову кризу, оскільки проблеми з’явилися раніше. Пов’язані вони були з різким скороченням збуту наших напівфабрикатів, а собівартість продукції була істотно вищою, ніж в Європі. Тож ми просто не витримували конкуренції з іншими  сучасними заводами. Це в принципі і спонукало нас, передусім компанію «Лукойл», її президента Вагіта Алекперова, до того, щоб якомога швидше ввести в дію нові виробництва. Щоб наш завод почав дихати по-новому, дістав перспективу.

Українські проекти для компанії дуже важливі. Україна — це країна, яка розвивається, має 46 мільйонів населення. Не завжди буде фінансова криза, не завжди будуть різні непорозуміння. Коли це припиниться, країна розпочне динамічно розвиватись. Тому, природно, для компанії є важливими цей ринок, чималі перспективи в будівництві, освоєння територій. Тому завжди компанія «Лукойл» свої інвестиційні проекти пов’язувала з Україною і у нас немає ніякого бажання відмовлятись від співробітництва, від бізнесу. Ми  й надалі розвиватимемо його. Не випадково нещодавно відбулася зустріч президента «Лукойлу» з прем’єр-міністром України Азаровим і буде ще зустріч з Президентом. Це для нас важливо, оскільки «Лукойл» завжди свої кроки погоджував з владою для того, щоб скоординувати плани і дії. Прем’єр-міністр уже прийняв запрошення відвідати наше підприємство у зв’язку з пуском виробництва хлору. Думаю, що в листопаді, коли запускатимемо виробництво ПВХ, ми запросимо і Президента України. Для того, щоб він продовжив те, що розпочав. Маю на увазі контракт на будівництво ПВХ, що свого часу був підписаний у його присутності на нараді представників бізнесу та нафтових компаній, яка відбувалась у Києві.

Для нас у цьому році важливий пуск не лише нових об’єктів, а й законсервованого обладнання. У світовій практиці немає таких тривалих простоїв етиленової установки, вінілхлоридної. Люди за ці півтора року простою також втратили кваліфікацію. І хоч підприємство стояло, ми виплачували зарплату, зберігали робочі місця, зробили все можливе, щоб зберегти обладнання. Ми йшли на всі ці затрати, оскільки думали про той час, коли потрібно буде запускати підприємство. Скажу, що в середньому компанія на підтримання підприємства щомісяця витрачала близько двох мільйонів доларів. Це все має окупитись у майбутньому, тому що такого унікального продукту, як ПВХ, який нині в Україну імпортується, у нас немає. Думаю, що ПВХ буде потрібний не лише в Україні. Ми плануємо близько 60 відсотків продавати в Україні, а 40 — в Росію, країни Східної Європи, країни близької Азії. Уже нині є певні запити, бо всі знають, що маємо запускатись, вже готується програма з реалізації цієї продукції.

Ми навіть вирішили самі подати приклад і закупили обладнання для виготовлення ПВХ-профілю. Воно також наприкінці року буде змонтовано, і 20 тисяч тонн ПВХ ми перероблятимемо на місці. З готового профілю можна буде робити  вікна, двері, збирати якісь конструкції.

Калуський трубний завод — підприємство на нашому майданчику за кількасот метрів від ПВХ. Вони купили у нас старі виробничі майданчики, переобладнали їх і поставили дві лінії. Одну — для виготовлення поліетиленових труб, другу — для виробництва труб з ПВХ. До 30 тисяч тонн нашої сировини використовуватимуть, щоб весь західний регіон України повністю забезпечити трубами. Думаю, що такі приклади ще будуть.

Країна отримає високоякісний продукт, оскільки за ці десять років наука пішла далеко вперед, тож сподіваємось, що з цим пуском пожвавиться не лише наша діяльність, а й ще десятків підприємств в Україні. Отож якщо погода не підведе, то відразу після Пасхи ми розпочнемо роботи, пов’язані із запуском підприємства так, щоб до середини осені бути готовими до роботи.

Розповів Сергій Чмихалов і про нинішні проблеми, скажімо, щодо повернення ПДВ і про очікувані прибутки, а також про формування статутного фонду ЗАТ «Лукор», про що сперечались і публічно, і в судових засіданнях не один рік, та про найближчу перспективу.

— ПДВ рідній державі ми заплатили орієнтовно 300 мільйонів гривень за ввезення нового обладнання, — сказав далі С. Чмихалов. — і держава нам цей борг успішно «пробачила». Думаю, шансів повернути його немає, дай Боже, ми отримаємо під ці 300 млн. грн. якісь держоблігації. Чув, близько 16 млрд. гривень неповернутого ПДВ в Україні. Можливо, саме цим можна пояснити те, що за попереднього уряду, незважаючи на кризу, цей період більш-менш гладко минув.

З пуском ПВХ за бізнес-планом передбачається істотний прибуток. і ми зобов’язані цей прибуток заробити, оскільки  повинні повернути компанії вкладені кошти. Думаю, що це підприємство зароблятиме десятки мільйонів і відповідно з цих грошей платитиме податки.

Що стосується формування статутного фонду ЗАТ «Лукор», то у нас ніколи не було проблем з цим. Вони з’явились у 2005 році, коли до керівництва Фондом держмайна прийшла Валентина Семенюк і їй потрібні були «смажені» політичні факти. Почались підробка документів, ревізія вже ухвалених рішень. Тому тривали всі ці суди протягом п’яти років (вони, до речі, ще й не закінчились). Фактично ж там нема предмета судового спору, а є політична складова, на базі якої відбувались різні інсинуації.

Є такий в Україні прошарок людей, які своє майбутнє, свою кар’єру будують на таких політичних скандалах. Чим більше цих скандалів, тим більше до них уваги, вони потрібні. Звичайно, складніше просто працювати і робити  свою справу. А коли ти цього не вмієш, то на чому ще будувати майбутнє? Ось на таких політичних скандалах.

Нам набридло постійно пояснювати, що ми не якісь там порушники закону, тому ми порадились і ще торік у грудні ухвалили рішення закрити цей процес. Усіх дуже дратувало те, що ми до статутного фонду внесли акції свого підприємства, які нібито коштують дуже дешево. Зауважу, що оцінку їх робив саме Фонд держмайна і дав доручення на збори акціонерів голосувати саме за цією оцінкою. Тому ми ці акції продали. Продали саме за ту суму, за якою вони були оцінені, і внесли до статутного фонду кошти. Тож тепер предмета для судового спору взагалі немає.

Наше наступне завдання — реконструкція виробництва вінілхлориду, щоб замкнути виробничий ланцюжок. і коли ми перейдемо на замкнутий цикл, то наше підприємство не буде ні брати воду, ні скидати її. Не буде відходів, все перероблятиметься у нас.