На кілька днів прикарпатське село Джурів перетворюється на всеукраїнський центр вільної боротьби. До віддаленого покутського села на традиційні змагання «Перша ластівка» з’їжджаються спортсмени з усієї держави, чемпіони та призери кубка й першостей світу, Європи, України. Спортивне дійство високого рівня проводиться тут не вперше. Робота молодого ініціативного тренера-викладача Снятинської ДЮСШ Івана Курилюка дає можливість сільським хлопцям та дівчатам досягати високих спортивних вершин. До нього, колишнього вчителя географії, який надав перевагу вихованню чемпіонів, на тренування батьки щодня привозять дітей не лише з навколишніх сіл, а й зі Снятина та з сусідньої Чернівецької області.

«Культивувати вільну боротьбу в селі розпочав ще мій батько, який і нині працює вчителем фізкультури в сільській школі, — розповідає іван Курилюк. — Любов до спорту він привив і мені. Адже в родині, де батько був тренером, а мати — вихователькою в дитячому садку, тільки й мови було, що про тренування, змагання та виховання дітей. Хіба міг я вирости інакшим?».

Зала, де нині займаються хлопчаки, — одна з найкращих в області. Але так було не завжди. На жаль, тут довго була пустка без води та газу. «Та мені в житті щастить на зустрічі з добрими людьми, — усміхається пан Курилюк. — Не знаю, чи мали би ми таку залу, якби не допомога багатьох людей. Ось прийшов до мене Ярослав Герман зі Снятина і просто запитав, що нам потрібно. і мовчки почав допомагати. Разом з ним Володимир Томаш, Володимир та Роман Шувальські, Богдан Білейчук, Олександр Ферлей, Ярослав Джелеп, Михайло Блясецький. Нині їхні діти — мої вихованці, і я всім цим людям дуже вдячний».

Чимало грошей витрачено на обладнання зали. Лише один мат коштує 50 доларів, а тут є 72 мати, великий борцівський килим, який знайдеш не в кожній залі столиці, найновіше спортивне обладнання. Із фінансами допомогла сільська та районна влада, але здебільшого кошти надходять від приватних осіб.

Хоча заняття вільною боротьбою рекомендовано починати з 10—12 років, у Джурові тренуються й семирічні хлопці. Деякі з них ще й до школи не ходять, а вже мають спортивні успіхи. У покутське село до знаного тренера привозять дітей, які навіть були звільнені з фізкультури, а тут за кілька років вони ставали чемпіонами України.

«У вільній боротьбі важливий характер, — каже тренер. — Не всі мої вихованці стануть чемпіонами, але я впевнений, що всі вони стануть справжніми чоловіками, із сильним вольовим характером, міцним здоров’ям, без шкідливих звичок, будуть здатні відповідати за свої вчинки й слова».
Пан іван стежить, аби всі його вихованці добре вчилися, були вихованими й чемними і застосовували своє вміння поза залою тільки у випадках, коли виникає загроза життю і здоров’ю оточення або власному. А ще наснаги до спортивних звершень джурівським борцям надаєѕ поезія.

«Нам треба руйнувати стереотипи, що всі спортсмени, а особливо ті, які займаються силовими видами, люди в інтелектуальному та культурному планах обмежені. Тому мої вихованці вивчають напам’ять вірші, пишуть щоденники. Дехто й сам намагається писати перші поетичні рядки. І, знаєте, добре виходить. Їхні творіння надають сил перед відповідальними змаганнями. Зрештою, таке поєднання настільки добре впливає на вихованців, що я натішитися не можу, настільки діти змінюються», — розповідає іван Курилюк.

Разом з дітьми джурівський тренер виховує йѕ батьків, чимало з яких його колишні вихованці. Вони приходять у залу вже зі своїми синами й доньками, відвідують тренування, дивляться на успіхи та поразки.
«Добре, коли є на кого рівнятися, — каже Іван Курилюк. — Я маю добрий приклад роботи заслужених тренерів Ігоря Барни, Олександра Єжова, Віталія Футумайчука, які виховали чемпіонів світу, призерів всеукраїнських змагань. Ось і тепер на «Першу ластівку» приїдуть мої друзі з усієї України, привезуть своїх хлопців, покажуть, хто, як і чого навчився. Потім усі робитимемо висновки».