Читачам газети «Галичина» одразу ж відкрию свою маленьку таємницю: я наймолодший журналіст цього часопису. і в цьому моя велика перевага, адже від своїх старших колег набираюся досвіду та майстерності, вони ж радо мені допомагають і підказують. На жаль, навчання в університеті є максимально віддаленим від практичної журналістики, тож завдяки їм швидко пройшла школу практики. «Галичині» вже 20, а якщо додати вік усіх кореспондентів часопису, то загалом близько 700 років. Тож «Галичина» — стара і мудра!
Думаю, читаючи цікаві та змістовні статті на шпальтах «Галичини», найдавніші та найпалкіші її поціновувачі час від часу цікавляться тим, як твориться найбільша газета Прикарпаття. Такий час настав, без жодної цензури відкрию таємниці нашої журналістської «кухні», розповім, як готуємо головну «страву» — газету.

Доброго дня, «Галичино»!

Вже з порога редакції газети віє духом історії. Пройшовши трохи далі та піднявшись сходами, у старовинних дзеркалах можна побачити час, що зупинився. Унікальність її в тому, що на Прикарпатті вона така одна, де ще зберігся весь процес творення газети, який описують підручники. Тому пропоную побачити «кухню» газети моїми очима.

Коли заходиш вранці до приміщення редакції, нині вже не почуєш характерного постукування друкарських машинок, як це було
20 років тому. Сьогодні в деяких наших кабінетах друкарські машинки зберігаються як музейні експонати. За бажанням і собі можна вистукати, наприклад, таке: «Ласкаво просимо, читачі «Галичини», до її володінь. Бажаємо приємної екскурсії та «смачного» під час читання свіженьких публікацій». Нинішня «Галичина» твориться за комп’ютерними технологіями.

Рецептура та спосіб приготування

Отже, ми впритул підійшли до таємних дверей творення газетних рядків, які так вправно лягають на шпальти. Розповідати про газетну «кухню» буду через добре відомі українцям страви, адже ми любимо поїсти та славимося різноманіттям смачнющих наїдків.

Понеділки, вівторки, четверги та п’ятниці — дні традиційних планувань у кабінеті головного редактора Петра Парипи. За великим столом журналісти обдумують та обговорюють майбутні публікації, планують номери. Оце і є велика книга рецептів, яка, мабуть, є в кожної галицької раздині, без неї нікуди, адже зберігає найдавніші та підказує нові кулінарні шедеври для кожної родини. Так само і традиційні «галичанські» планування, завдяки яким отримуємо нові складники для наступних публікацій, свій розпорядок дня та вирішення справ.

ісля них кожен повертається до своїх затишних кабінетів, де чаклує над шедевром журналістської «кухні» або ж виїжджає у творчі відрядження. Рецепт творення публікації такий: спочатку — цікава ідея чи подія, далі — трохи натхнення й зосередженості, спілкування з компетентними людьми і, власне, поцокування на клавіатурі комп’ютера. Поставивши крапку, ще раз перечитуєш свій матеріал. Ось маємо готовий продукт, тут головне — не забути дати назву, яка викликатиме «апетит» у всіх читачів, тобто бажання прочитати. Але це ще не готова «страва», адже над нею працюють ще й інші майстерні «кухарі» слова.

Головний редактор Петро Парипа та його заступник Олег Басок пробують «страву» першими й оцінюють її газетну якість, ставлячи свій підпис на матеріалі, якщо вона годиться до споживання. А можуть повернути й на доопрацювання, адже кому як не «шеф-кухарю» знати, що тій «страві» може бракувати і як її довершити. Потім літературний редактор Любов Дейнега виловлює непотрібні «інгредієнти» чи лінгвістично неправильне їх поєднання, довершує «смак страви». Відповідальний секретар Марія Добрянська та її заступник Любов Турелик мізкують над тим, на якій сторінці вона «смакуватиме» краще, а також складають «меню». А розміщують їх за всіма правилами «приємного апетиту» верстальники комп’ютерного центру — Анжела Бойчук, Василь Самсонов та Олег Стефанишин. Останніми «пробують на смак» приготовлене журналістами коректори Алла Давиденко, Марія Осадчук, Ольга Богдарєва.

Описуючи процес творення газети, всіх до нього причетних не назвала, але всі працівники — від вахтерів до редактора — роблять усе можливе для того, щоб читачам «Галичина» «смакувала».

Вареники та галушки

Дотримуючись стилю нашої екскурсії, продовжу «годувати» читачів «смаколиками» журналістської праці. Кількох людей запитала: з якою стравою асоціюється «Галичина»?

Мій добрий знайомий сказав, що з цією газетою у нього асоціація одна — я, а я — це «вітамінний салат» (огірки, редиска, зелена цибуля, сир, сметана).

Скажете: просто! Можливо, зате смачно, традиційно, корисно для організму і актуально навесні. Так само і газета — традиційно проста і багата цікавими й потрібними матеріалами.

«А ще це борщ, адже без нього, як і без «Галичини», — переконана пенсіонерка Марія, — нема наїдку. Це символ багатства й ситості українських сімей, інформаційної теж».   

Для мене ж — це вареники, галушки, деруни, голубці, кулішѕ Все те, без чого раціон українців буде не українським. Ці, на перший погляд, прості продукти, завдяки чаклуванням на кухні господарів стають головними та фірмовими стравами нашої кухні.   

«Із сирниками», — відповіла моя однокурсниця Світлана. Питаю: «Чому?» і чую: «Бо я їх дуже люблю».

Так само я люблю нашу газету, бо мені «смакують» всі інгредієнти «Галичини».