Нинішня неоднозначна політична ситуація в Україні, яку багато хто сприймає як поразку національно-демократичних сил, змушує багатьох небайдужих українців задумуватися, чи все так, як належиться, робилося в попередні роки. Бо якщо не робити висновків з минулих поразок, годі розраховувати на майбутню перемогу. «Галичина» до розмови про це запросила голову обласної ради Ігоря Олійника. Найперше ми запитали Ігоря Мирославовича, чий би приклад був найбільш прийнятний для розв’язання українських «вічних» проблем?С

Стосовно політичної системи держави я схиляюся до французької моделі, — каже Ігор Олійник. — Про це мені не раз доводилося вести фахові розмови з науковцями, про це я не раз і сам згадував в інтерв’ю для ЗМІ. Це не лише моя думка. Cаме цю модель системи влади і запропонували вчені для Конституції України 1996 року.

Нині часи вже змінилися, тож треба, звичайно, враховувати реалії теперішнього часу, але, як на мій погляд, ми повинні дивитися й у майбутнє, а не лише собі під ноги. Нам потрібно створити дієздатну українську модель, щоб нарешті показати, що існує правова, цивілізована держава Україна, але основу для цього треба взяти європейську. Якщо це стане конституційною нормою, то обов’язково матимемо ефективну систему державної влади і місцевого самоврядування.

— Отож чинну Конституцію потрібно змінювати обов’язково? Так, як це намагається нині робити чинний Президент Янукович?

— Конституція, прийнята 1996 року, була доброю, але внесені до неї зміни в грудні 2004 року змінили систему влади, перетворили президентсько-парламентську республіку в парламентсько-президентську. Затяжна політична криза в Україні — саме з цього. Змінивши закон, почали звинувачувати в усіх бідах тоді чинного президента. Сам механізм і сама модель парламентсько-президентської форми правління в наших умовах, вже не кажучи про інші аспекти, створюють приводи для внутрішньої боротьби. А коли будується держава, не час для сварок.

— Як ця обставина проектується на окремо взяту Івано-Франківщину?

— Ми не повинні стосунки між депутатами і фракціями в обласній раді перетворювати у сварки, тому що це шкодитиме інтересам кожного жителя області. Закон сьогодні говорить, що в обласної ради та облдержадміністрації майже однакові повноваження, і хоча це юридичний казус, але ці системні суперечності ми не перетворюємо в нашій області на політичні баталії між обома владними структурами. Головне в нашій роботі — відчувати відповідальність перед громадою краю і дбати про її добро. А політичні питання — це дещо інше. Обласна рада щодо цього має своє принципове бачення: ми виступили проти перебування російського флоту в Криму, проти табачників, проти скасування указів про присвоєння Романові Шухевичу та Степанові Бандері звання Героя України, і цей перелік можна продовжити. Але що стосується соціально-економічного розвитку області, то в цьому має бути єдність усіх гілок влади.

— День Конституції ми відсвяткували з тим Основним Законом, який нині маємо. Як би ви в цьому контексті охарактеризували нинішній стан української державності з її аморфною структурою, розхитаною системою балансів і т. ін.?

— На жаль, сьогодні незалежна держава не існує за багатьма факторами. Один із них хоча б той, що на території України перебувають іноземні війська. У нас фактично нема кордонів, наш інформаційний простір абсолютно відкритий, у нас нема навіть цілісної Конституції. Кожна самодостатня держава захищає свої традиції, свою мову, свої кордони, свої закони. Це і є інстинктом самозбереження нації. Без цього не існує держави, інакше будуть впливати інші держави. Якщо не можеш сам дати собі ради в своїй хаті, туди обов’язково прийдуть «допомагати» інші. Тому без встановлення основ справжньої державності ми не будемо мати справді незалежної держави.

— 20 років ми начебто щось будували, а після чергової зміни на президентській вертикалі стосовно цього породився великий сумнів...

— На мій погляд, це сталося тому, що великим баластом є стара комуністична ідеологія. Адже вони — і колишні, і теперішні комуністи — завжди були при владі і завжди впливали на всі трансформації в державі. Навіть тоді, коли Верховна Рада України приймала Конституцію 1996 року, вони із законопроекту викинули чимало принципових пунктів, які запропонували вчені-конституціоналісти.
Нині багато що в нашій державі виглядає так, ніби ми спочатку трохи вимурували стіну, а потім почали її розбирати...

— Чим повчальні для України нинішні польські вибори?

— Найбільш повчальним з передвиборчої кампанії в Польщі для українців є те, що там встановлено цивілізовані правила гри, там умови не диктують гроші, там всі суб’єкти виборів мають однакове право. Ми повинні наше виборче законодавство перетворити подібно до польського, щоб не залежало, який за ким мішок грошей стоїть чи скількома листівками хтось обклеїв місто і т. п. А ще мене вразило те, як один із кандидатів сказав: «Єдність будує і робить добро, а сварки знищують». Ми не повинні сьогодні, коли фактично не існує твердих основ державності, перетворювати політику в сварку. Все політичне життя в Україні — це суцільна сварка усіх зі всіма. Я не так давно в телепрограмі Шустера сказав, що ми не можемо на таких шоу розглядати серйозні політичні проблеми, які стосуються основ держави. Це ж знищує державу, тому що, скажімо, про економіку треба чесно говорити у вузькому колі спеціалістів, а не на публіці, де кожний політик хоче подобатись виборцям.

— А який позитив для України подає наша область?

— Івано-Франківська область передусім успішно напрацьовує євроінтеграційні зв’язки, намагаємося на обласному рівні підтримувати і розвивати добросусідські відносини з прилеглими і віддаленими до нас регіонами у сусідніх державах. Скажімо, розвиваємо добрі зв’язки з Польщею. Наприклад, хочемо створити центр для молоді. Напрацьовуємо дружні контакти і з іншими державами. Міждержавні зв’язки з нашими сусідами — країнами ЄС: Польщею, Словаччиною, Румунією, а також Чехією і Литвою є пріоритетними для нас.

Водночас потрібно пам’ятати, що дуже багато наших краян працюють в інших країнах. Сьогодні вони є найбільшим інвестором в економіку області. Власне наші люди, дбаючи про свої сім’ї, реально працюють по закордонах на майбутнє України.

Також прагнемо тісніше розвивати різнопланові зв’язки і між галицькими областями — Івано-Франківською, Львівською, Тернопільською. Не забуваємо також про поглиблення зв’язків зі східною Україною. Ми повинні розуміти, що український народ був під різними імперіями, а тому маємо кожний день системно робити реальні кроки на об’єднання українців.

— Якщо поглянути в українське минуле, часто спостерігається одна виразна паралель різних епох, а саме  слабкість української еліти.  

— Чому сьогодні спостерігаємо, як нова влада зразу ж почала змінювати історію, почавши це зі школи, тобто з  дітей? Вона хоче забрати від дитини історичну правду. І це робила кожна імперія, яка приходила на наші землі. Що нам робити в цьому аспекті? Ми сьогодні повинні собі просто сказати: ми зобов’язані, не зважаючи ні на що, відновлювати історичну пам‘ять, щоб народ не плодив манкуртів.

Треба, щоб наші діти, онуки знали своє коріння, знали історію свого краю, своєї держави. Нам потрібно вчитися і працювати. Маємо відкинути багато стереотипів і  усвідомити, що тільки через велику працю — як сказав Іван Франко: «Праця єдина з неволі нас вирве» —  можна чогось досягти. Іншого шляху нема. І не просто правильно говорити, а чітко, ефективно діяти. А для цього потрібні довгострокові програми.

— Сьогодні, на 20-му році незалежності України, можна часто почути, що українці ще не навчились гідно вшановувати своїх героїв.

— Звісно, пустослів’я і критиканство, на жаль, часто беруть гору в нашому суспільстві. Але приклад карпатських січовиків, яких нещодавно наші краяни разом із закарпатцями вшановували на Яблуницькому перевалі, промовляє передусім до тих, кому не байдужа доля своєї землі і свого народу. Кожний національно свідомий громадянин знає про священний обов’язок — віддати належну шану тим, хто боровся за незалежність нашої держави. Маємо добре знати, де є могили тих, хто віддав життя за Україну, щоб ми й наші нащадки могли вклонитися їхній пам’яті. Тільки тоді у нашого народу буде гідне майбутнє.

— Плекання історичної пам’яті в українському народі вимагає багато зусиль і системного підходу. Чи лише вороги заважають нам  у цьому?

— Вважаю, що українці загалом ще великою мірою бояться своєї історії, тому що Україна була, як той Бермудський трикутник, між імперіями, в якому чужинці завжди душили наш народ. Але історія змінюється, змінюються й українці. З метою встановлення історичної справедливості, засудження злочинів проти української нації та належного вшанування українців, постраждалих від окупаційних режимів, на Івано-Франківщині обласна рада прийняла обласну Програму пошуку і перепоховання жертв репресій тоталітарних режимів на 2010—2011 роки та приступила до її реалізації.

Ми повинні знати, хто став безневинною жертвою комуністичного режиму, хто поліг зі зброєю в руках у боротьбі з ним. Адже часто на місці їх останнього спочинку немає хреста, а ми й досі не знаємо імен полеглих. Надто вже старанно віками і десятиліттями стирали їх з народної пам’яті, приховуючи правду під совєтськими міфами. Ми повинні не ходити по кістках своїх предків, ми повинні їх поховати по-християнськи. Це і буде історичною справедливістю, це і буде християнською відповідальністю нині сущих перед загиблими.
На жаль, українська нація ще не готова виконати святий обов’язок шани і пам’яті перед своїми героями. Бо як тоді зрозуміти те, що сьогодні дискредитують Степана Бандеру, Романа Шухевича та сотні тисяч вояків УПА?..

Словом, ситуація в державі дуже непроста. Але ми з вами маємо бути разом — і тільки тоді зможемо захистити наші демократичні надбання.