Довгі роки вважалося, що Іван Франко помер від однієї «цікавої» хвороби. Львівські лікарі часів Франка так її записали: «Загальний артеріосклероз, міокардит, нефрит…» Але це ще не все, у тому ж документі було несподіване продовження: «Сифіліс спинного і головного мозку».

Однак аж через багато десятиліть вчені встановили, що сифіліс зовсім не мав стосунку до смерти І. Франка. Група дослідників на чолі з професором Львівського медичного університету Дмитром Луциком взялася документально дослідити історію хвороби Франка, і результатом цього стала стаття «Танатогенез Івана Франка» у №3-4 третього тому журналу «Асta Medica Leopoliensia» за 1997 рік. «Уважне вивчення кінцевого передсмертного діагнозу, — пише в цій публікації Д. Луцик, — особливо останній підкреслений фрагмент (Lues cerebrospinalis) (тобто cифіліс головного і спинного мозку. — П. П.), викликало підозру, що ці слова написано іншою рукою, а не Б. Овчарським (лікарем притулку для січовиків. — П. П.). При цьому жодного слова про деформацію суглобів, особливо рук (це є ознакою сифілісу. — П. П.). Я звернувся до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Завідувачка сектору судово-технічного дослідження О. М. Гопаненко та завідувачка лабораторії судово-почеркознавчих досліджень О. В. Бойцова, вивчивши кожну літеру з інтерпункціями та дужками, дійшли висновку: «З упевненістю можна лише сказати, що діагнозу «Lues cerebrospinalis» у попередньому тексті 10-го рядка в документі не було. Він з’явився як наслідок дописок, виправлень і закреслень, встановлених експертами ЛНДІСЕ при дослідженні наданої професором Луциком електрографічної його копії».

Побічним підтвердженням правильности висновків сучасних спеціалістів є те, що в списку медикаментів, якими лікували Франка протягом 122 днів, нема жодного препарату проти сифілісу.

Крім того, Д. Луцик особливу увагу присвятив таким лікам, як наперстянці, якою лікували до останнього часу ревматоїдне ураження серця. Наперстянка була тоді, як встановив науковець, основним ліком у притулку для хворих січовиків. Побічною властивістю цього препарату є те, що вона під час інтенсивного лікування хворого накопичується в людині, і це навіть призводить до порушень мозкової діяльности — появи галюцинацій, що кваліфікується як божевілля. Але зниження концентрації наперстянки в організмі спричинює до одужання людини. Як засвідчує лікарський документ із січового притулку, де Франко провів кілька місяців, — «Листок на теплоту», цих ліків хворому генієві не шкодували.

Отож недарма І. Франко в 1907 році докоряв М. Мочульському та В. Гнатюку за те, що його «заперли у будинку для божевільних», а він терпів «страшні муки від рук». Обґрунтовано, що Франко успадкував від матері схильність до неспецифічного деформуючого ревматоїдного поліартриту, який у 1916 році ще навіть не входив до номенклатури хвороб людини. Під час риболовлі в Криворівні Франко занурював хворі руки в холодну джерельну воду і цим гасив біль у них, який навіть зникав. Таким чином, Іван Франко першим інтуїтивно ще в 1908—1909 роках відкрив ефект холодової анестезії, проте ні він сам не опублікував пріоритетного повідомлення про це, ані лікарі, які займалися лікуванням українського генія й не сприйняли його відкриття. Знеболювальну дію холоду було застосовано в медичній практиці аж 1935 року.

Словом, І. Франку завжди вистачало ворогів: як тоді, так і тепер. Топчучи українство, вони насамперед били по його світочах.