Однак, перш, ніж перейти безпосередньо  до аналізу подій, хотілося б дещо розставити акценти.

     Минулі  підсумки вразили кількістю коментарів, які стосувалися не стільки вражень читачів щодо тих чи інших думок, скільки зачіпали більше особу самого автора. У зв’язку із цим вважаю за доцільне категорично заявити, що «Підсумки тижня» уже більш, аніж півтора року, є авторським проектом, ґрунтуються на особистих спостереженнях й жодним чином не стосуються роботи чи будь-якої іншої діяльності автора.

Відпустка насправді дуже класно прочищає мізки. Особливо якщо вона без Інтернету і у інформаційному вакуумі. Новини не дивишся, нікого не слухаєш, тільки відпочиваєш. Іноді тільки думати можна і то не дуже бажано. Але після відпустки писати про щось глобальне на кшталт страйку ліфтерів чи перепитій до дня початку Великої Вітчизняної війни у Івано-Франківську зовсім немає бажання – це буденність і в неї одразу заринати не буду. Не хочу.

Вже як закінчувався відпочинок то прийшла мені в голову зовсім банальна думка, що віра у українців дійсно сліпа і на помилках ніхто не вчиться. Бо цей інтелектуальний досвід затемнений вірою. Вірою у те, що хтось новий лідер-сонечко прийде і буде всім щастя.

     Власне, саме це, не надто характерне для сучасних реалій рішення, можна по праву вважати головною й більш, аніж несподіваною, подією тижня. Конституційний Суд України визнав неконституційним закон, який прийняла провладна більшість в парламенті і який, щоправда після доволі тривалої паузи, таки підписав Гарант.

     Невже в умовах чинного владного режиму, який, немов бульдозером, змітає на своєму шляху все, не кажучи вже про таку дрібницю, як право, це можливо?

     Виявляється, що так…

     6 червня в Україні – це в  першу чергу День журналіста. Незалежна, професійна журналістика є однією з головних підвалин, на яких має будуватися та розвиватися демократична, правова держава. Відтак, з нагоди професійного свята хотілося б долучитися до всіх теплих слів, привітань, які лунали на Вашу адресу у цей день, побажати всім журналістам міцного здоров’я, родинного благополуччя, миру, злагоди, наснаги, невичерпної енергії, цікавих та яскравих тем, впевненості у завтрашньому дні та успіхів у цій нелегкій і відповідальній праці. Сподіваюсь, що спільно нам таки вдасться побудувати якісно нову країну – вільну, демократичну, правову державу, державу, на яку ми заслуговуємо й якої  на словах усі так прагнемо.

\З метою забезпечення прозорості та відкритості Коломийської міської влади, ґрунтуючись на принципах гласності, демократії, свободи слова та публічності, наша редакція неодноразово зверталася до міського голови Коломиї п.І.Слюзара з готовністю на безоплатній основі, у т.ч. щоб зекономити обмежені кошти міського бюджету, друкувати інформацію про діяльність міської влади.

     Втім, як часто це буває, почалося все за здравіє… 

     Перші дні літа в Україні традиційно проходять під знаком освіти та Міжнародного дня захисту дітей.

     Як  відомо, діти – наше майбутнє, цвіт життя. Однак, щоб цей цвіт таки засяяв пишними барвами, його необхідно належним чином леліяти, піклуватися, виховувати, не забуваючи при цьому про тепло, ласку та любов. Лірика? Можливо… Але сьогоднішні реалії такі, що дуже часто речі, які для багатьох є неписаними істинами, для інших стають нестерпним тягарем.

2 червня районна газета «Верховинські вісті» офіційно відзначає своє 70 -річчя.

Довідково.

1 травня 1941 року в Жаб’ю (з 1962 року – селище Верховина) вперше побачила світ районна газета «Прикарпатська правда», як орган Жаб’євського райкому КП(б) і районної ради депутатів трудящих. Першим редактором був Євген Хижняк. Газета виходила лише 50 днів, бо розпочалася війна. Символічно, що 1 травня 1945 року в Жаб’ю був відновлений випуск районного часопису, але вже з новою назвою – «Радянська Гуцульщина». Редагував її учасник війни, східняк Йосип Малецький. Потім редакторами цієї районки були: Леонід Попадюк, Павло Іванов, Наталія Яворська. Особливо популярною районна газета стала в 50-ті роки минулого століття, коли її очолював Микола Редько. На початку 60-х років минулого століття, під час так званої Хрущовської адміністративної реформи, був ліквідований Жаб’євський район, а «Радянська Гуцульщина» виходила спершу в Коломиї, потім – у Косові, як кущова газета.

     І хоча свято все ще не є державним, а за цієї влади навряд чи ним  і стане, популяризація Дня Героїв з кожним роком лише зростає, особливо на Галичині.

     Свято Героїв – це в першу чергу свято національної пам'яті.

     На  жаль, досвід українського державотворення  лише підтверджує, що за двадцять років, ми так і не навчилися належним чином шанувати і що головне –  пам’ятати своїх національних героїв. Людей, які віддали життя за Українську державу, за нашу з вами незалежність.